Жовте пожухле листя падало під ноги. Холодний вітер колихав руде волосся на голові маленького хлопчика, який сидів один серед великого міста. З дитячого будинку він втік рік тому. Своїх батьків ніколи не знав. Зараз він жив лише своїми дитячими мріями та сподіваннями.
Він розмовляв з квітами, які низько нахилялися від сильного вітру, співав пісні маленьким бджілкам... Вони його розуміли, але допомогти нічим не могли.
Холодними вечорами його серце наповнювалось сумом. Маленькі, але гіркі сльози котилися по обличчю. Він дивився на дітей, які йшли вулицею з батьками, сміялися і мали змогу називати когось мамою.
Багато людей ходило навкруги, але він був один... Дехто сміявся з нього, називаючи невдахою, дехто просто проходив мимо, кидаючи байдужий погляд у його бік. Але були ті, хто розумів його. Йдуть собі та пригостять хлопця цукеркою чи бубликом, зігріють теплим словом. Таких людей він хотів називати мамою, бо лише завдяки їм ще жив у цьому жорстокому світі, мав якусь надію.
Обірвана одежа вже не гріла від холоду. Осінні зливи та морози змусили хлопця шукати десь притулок. Він кутався в сорочку, ховав руки, але зима нещадно нагадувала про себе.
- Допоможіть, - шепотів він і більше нічого сказати не міг. Змерз...
Одного вечора чиясь тепла рука торкнулася його плеча.
- Допоможіть, - прошепотів він єдине слово.
- Ходімо до мене, - почув хлопець ніжний голос незнайомої йому жінки, та чомусь здався він таким рідним та близьким. На обличчі дитини з’явилось щось схоже на усмішку. Пішли...
Гарячий чай та тепле ліжко – це те, про що він міг лише мріяти. І квартира ця здавалась рідною, якимсь теплим промінцем серед холодної темної ночі. Наступного ранку випав сніг. Білий-білий вкривав він собою всю землю. Дивлячись у вікно, хлопець посміхнувся. Як нова чиста сторінка його життя, лежав сніг. Він зрівняв усі чорні плями на землі так само, як починав вже забувати хлопчина свої сльози...
Наталья Новикова,
Горловка, Украина
Привет всем! Я студентка литературного факультера Луганского университета. Работаю журналистом во всеукраинской газете "Разговор", служу детям-сиротам и люблю Христа. e-mail автора:bigmirjc@mail.ru
Прочитано 4301 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
