Очередной трудный день моей жизни подходил к концу. Солнце, склоняясь к закату, своими исчезающими лучами играло на моем окне. Смотря на это удивительное творение Господнего перста, сердце поражалось Божьей мудрости, простоте и красоте Его творения, венцом которого есть человек. О, что мы можем в этой жизни и почему она дана нам? Для чего? Одни страдания и неопределенность, но почему?
Вдруг послышался лай собаки. В дверь постучали, и на пороге появилось две молодых сестры. Они уселись на диванчике, и начался разговор. Разговор, который я никогда не забуду! Словно меч мою душу пронзили слова: «Мы пришли посмотреть - не умер ли ты еще???» Они ушли. Тишина…
С невыносимой болью в груди, упал на колени и начал кричать так, что лишь губы шевелились в безмолвном: «Исцели!». Сердце разрывалось на части, а острая боль сковала все мое изнемогшее от болезни тело, что даже не мог пошевелиться. Душа, душа же продолжала молить пред престолом Всевышнего, ожидая ответа на вопрос, на который не могут ответить люди: «Почему еще…?». С глаз потоками хлынули слезы, омывая застывшие безмолвные губы, сердце успокоилось.
Вдруг, комнату осветил яркий свет, и я увидел протянутую ко мне руку Христа, за тем послышались слова: «Восстановлю из праха!»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
